Щодо особливостей виникнення податкових зобов’язань з екологічного податку розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах за операції поводження з гноємРозділ: Новини

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків інформує, що Державна податкова служба України керуючись підпунктами 4 – 5 пункту 5 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, з метою ефективного податкового адміністрування екологічного податку у частині віднесення операцій із розміщення гною до об’єкта оподаткування екологічним податком за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (далі – Екологічний податок) та надає для використання у роботі наступну інформацію.

При справлянні Екологічного податку за відходи платники керуються вимогами Закону України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (далі – Закон № 187). Однак цей Закон термінологічно не визначив поняття «гною», в зв’язку з чим у платників податків, які здійснюють операції з такою речовиною, виникає питання щодо наявність підстав вважати гній відходами в розумінні Податкового кодексу України (далі – Кодекс), а також питання щодо віднесення операції поводження з гноєм до таких, при яких виникає об’єкт оподаткування Екологічним податком.

Кодексом визначено, що до об’єкту оподаткування Екологічним податком відносяться обсяги розміщених відходів (підпункт 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу).

Відходи, що визнаються об’єктом оподаткування Екологічним податком, згідно із пунктом 5.3 статті 5 Кодексу, ідентифікуються відповідно до визначення терміну «відходи» у Законі № 187:

(1) будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва або споживання,

(2) товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення або виявлення від яких власник відходів позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації або видалення (абзац другий статті 1 Закону № 187).

При цьому, Закон № 187 визначив, що операціями з видалення відходів, наприклад, їх розміщення, слід вважати будь-які операції з поводження з відходами, за виключенням операцій з утилізації відходів, яка полягає у використанні відходів в якості вторинного матеріального або енергетичного ресурсу (абзаци одинадцятий-дванадцятий статті 1 Закону № 187).

Кодекс покладає обов’язки платника Екологічного податку, зокрема, на суб’єктів господарювання, які під час провадження діяльності на території України здійснюють розміщення відходів (підпункт 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу).

Кодексом визначено зміст терміну «розміщення відходів» як операцій із «захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів» (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу), який узгоджений із абзацами одинадцятий-дванадцятий ст. 1 Закону№ 187 .

Закон встанови вимогу до операцій із «захоронення відходів», згідно якої довгостроковий шкідливий вплив захоронених у спеціально відведених місцях відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини повинен не перевищував установлені нормативи (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону № 187).

Кодекс не покладає обов’язки платника Екологічного податку, зокрема, на таких суб’єктів господарювання, у господарській діяльності яких існує період, у якому окремі види (класи) відходів розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання виключно у якості вторинної сировини (пункт 240.5 статті 240 Кодексу), тобто розміщення таких відходів, для яких існують технології, виробничо-технологічні та(або) економічні передумови утилізації або переробки в Україні (абзац двадцятий статті 1 Закону № 187).

Разом з тим, відходи як «будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва або споживання», а також «товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення або виявлення», але визнані суб’єктом господарювання вторинною сировиною підлягають оприбуткуванню таким суб’єктом господарювання як запаси в розумінні п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 751/4044, з дотримання відповідних приписів цього положення щодо визначення облікової вартості та безоплатності надходження такої сировини.

Більше у листі ДПС України від 19.11.2021 № 25745/7/99-00-04-01-01-07.